Нещодавно викладачі та студенти кафедри, у рамках проєкту «Література як терапія у час війни», мали надзвичайну нагоду поспілкуватися з однією з найяскравіших і найщиріших голосів сучасної української літератури — письменницею Тамарою Горіха Зерня.
Онлайн- зустріч організувала Центральна районна бібліотека імені Є. Плужника, і ми щиро вдячні за цю можливість. Пані Тамара поділилася болісними, але водночас дуже людяними спогадами про перші дні повномасштабного вторгнення — ті миті, коли світ звузився до звуку сирен, рішень за секунди та відчуття, що «все залежить від кожного з нас». Не менш вражаючим став її особистий досвід волонтерської роботи: від перших пакунків допомоги до системної
підтримки тих, хто опинився на межі виживання. Кожна така історія — це доказ, що порядність і дія можуть протистояти навіть найтемнішій реальності.
Окремо письменниця розповіла про майстерню власної творчості: як народжуються задуми, чому деякі тексти доводиться відкладати на роки, а якісь — писати ніби на одному диханні, бо вони самі просяться на папір. Але головна думка, на які пані Тамара акцентувала, і яку ми хочемо особливо підкреслити: «Допомога людям — це не епізод, а постійна потреба душі. Навіть коли здається, що сил уже немає, саме в акті допомоги ми повертаємо собі сенс і людяність». Ці слова звучать особливо сильно саме зараз, коли війна триває вже довгі роки. Вони нагадують:
література — це не лише естетика й образи, це ще й відповідальність, чуйність, вміння побачити біль іншого й простягнути руку. А творчість, пройнята таким досвідом, стає не просто текстом — вона є свідченням, підтримкою, іноді навіть порятунком.
Дякуємо шановній пані Тамарі Горіха Зерня за відвертість, силу духу та за те, що знайшла час поспілкуватися з нами. Дякуємо бібліотеці імені Плужника за організацію. І дякуємо всім нашим викладачам та студентам, які були присутні.
Продовжуємо вірити в силу слова. Продовжуємо допомагати. Продовжуємо бути людьми.
